Управління праці та соціального захисту населення повідомляє, що 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» № 77- VIII. Зазначеним Законом внесено суттєві зміни до законодавства з праці, які значно посилюють можливості захисту трудових прав працівників, а також створюють умови для бізнесу, які сприятимуть легалізації заробітної плати і зайнятості.
Легалізація трудових відносин з найманими працівниками є надзвичайно важливим фактором, як для економіки району, так і для соціального захисту працівників.
З метою легалізації заробітної плати та зайнятості Законом № 77-VIII внесено зміни до трудового законодавства у сфері прийняття на роботу, загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також до адміністративного та кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за порушення в сфері праці.
У новій редакції викладено статтю 24 Кодексу законів про працю України. Якщо раніше для укладення трудового договору було достатньо лише видання наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу або ж фактичне допущення працівника до роботи, то тепер законодавством для виникнення трудових відносин передбачено укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Державної фіскальної служби) про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З Кодексу законів про працю України виключено положення, відповідно до якого трудовий договір вважався укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи, а також виключено статтю 241 , відповідно до якої трудовий договір між працівником і фізичною особою підлягав реєстрації в державній службі зайнятості.
Вперше безпосередньо до КЗпП внесено конкретні розміри штрафів (фінансових санкцій), що понесуть роботодавці (стаття 265) за порушення законодавства з праці. Накладатиме їх Державна інспекція з питань праці без рішення суду у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат.
Зокрема, за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час та виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати ЄСВ та податків передбачено штраф у розмірі 30 мінімальних зарплат, встановлених на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєне порушення (на сьогоднішній день - 43500 грн.);
- порушення термінів виплати зарплати працівникам більш ніж за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – 3 мінімальні зарплати (4350 грн.);
- за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – 10 мінімальних зарплат за кожного працівника (14500 грн.);
- за порушення інших вимог трудового законодавства – 1 мінімальна зарплата (1450 грн.).
Зазначені штрафи можуть бути накладені без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Поряд з цим значно посилюється адміністративна та кримінальна відповідальність за зазначені порушення трудового законодавства.
Зокрема, статтею 172 Кримінального кодексу України передбачено, що незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні: 34 тис.грн. – 51 тис.грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, караються штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 тис.грн. – 85 тис.грн.) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців».
Однією із найбільш суттєвих новацій прийнятих 28 грудня змін у трудове законодавство є додаткові можливості громадян захисту своїх трудових прав безпосередньо у суді. Статтю 232 КЗпП України «Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах» доповнено пунктом 6, який передбачає, що суди розглядають трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.
При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, суд одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи (ст. 235 КЗпП України).
