Працевлаштування осіб з особливими потребами – це обов’язок роботодавців, передбачений низкою законодавчих актів, зокрема, ст. 172 Кодексу законів про працю України, ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 12 Закону України "Про охорону праці".
Суб’єкти господарської діяльності не лише зобов’язані створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, але й додатково вживати заходів з безпеки праці, що відповідають особливостям цієї категорії працівників, створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати ряд інших соціально-економічних гарантії. Підбір робочого місця для осіб яким встановлено інвалідність роботодавець повинен здійснювати з врахуванням вказаних в його індивідуальній реабілітаціїній програмі рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Забезпечення прав осіб з особливими потребами на працевлаштування, здійснюється відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», самими інвалідами шляхом їх безпосереднього звернення до СГД чи Державної служби зайнятості України.
Разом з цим, ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено вимоги до суб’єктів господарської діяльності самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів згідно зі встановленим нормативом їх чисельності на створені для них у необхідній кількості робочі місця.
СГД можуть звернутися із відповідною заявкою в місцеві Центри зайнятості чи підшукувати інвалідів на вакансії своїми силами.
Слід зазначити,що законодавство не тільки передбачає певен обов’язок суб’єктів господарювання щодо працевлаштування інвалідів, але й встановлює конкретні вимоги до кількості осіб з особливими вадами, яких роботодавцю необхідно працевлаштувати, у випадку коли за основним місцем роботи в нього числиться вісім і більше осіб. Ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суб’єктам господарювання встановлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб яким встановлено інвалідність (надалі – норматив) у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, та у випадку якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця.
Привертаємо Вашу увагу, на те що виконанням зазначеного вище нормативу вважається працевлаштування суб’єктом господарювання інвалідів, з якими укладено трудовий договір, для яких зазначене місце роботи є основним, зокрема, на умовах режиму роботи з неповним робочим днем, неповним робочим тижнем, чи тих що виконують посадові обовязки вдома особистою працею (надомники). Підтвердженням в встановленні працівнику інвалідності тієї чи іншої групи розглядається виключно виписка з акту огляду особи медико-соціальною експертною комісією (довідка МСЕК).
Таким чином, для виконання зазначеного нормативу інваліди, працевлаштовані за сумісництвом чи залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду). зараховані бути не можуть.
Розрахунок кількості робочих місць необхідних для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого ч. 1 ст. 19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу суб’єкти господарювання здійснюють самостійно.
Крім того, згідно Порядку подання суб’єктами господарювання, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ « Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", роботодавці, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб щорічно, до 1 березня наступного за звітним року, зобов’язані подавати до відділень Фонду за місцем їх реєстрації звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 р. № 42.
Датою надходження зазначеного вище звіту вважається дата подання суб’єктом господарювання звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою — дата на поштовому штемпелі.
Разом з тим, роботодавець зобов’язаний подати в центр зайнятості, за місцем реєстрації, інформацію про наявність вакантних посад (вільних робочих місць) для працевлаштування осіб яким встановлено інвалідність за затвердженою на момент подання Міністерством праці та соціальної політики України формою.
Згідно ст. 20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» суб’єкти господарювання, якими установлений ст. 19 норматив не виконується, щороку сплачують на рахунок Фонду соціального захисту інвалідів України наступні адміністративно-господарські санкції:
для суб’єктів господарювання з нормативом робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу в рік  — суму в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.
для суб’єктів господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб — сума в розмірі половини середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте таким.
Підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів це положення не поширюється. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Додатково повідомляємо, про державні гарантії для працівників-інвалідів, а саме:
категорично заборонено відмовляти в укладенні трудового договору чи в просуванні по службі, звільняти за ініціативою роботодавця, переводити особу-інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи (надалі — МСЕК) стан його здоров’я перешкоджає виконанню посадових обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, продовження діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.
відповідно до ст. 26 Кодексу законів про працю при прийнятті на роботу осіб яким встановлено інвалідність направлених відповідно до рекомендації МСЕК, випробувальний строк не встановлюється .
згідно з ст.55 Кодексу законів про працю, ст. 63 Кодексу законів про працю та ст. 172 Кодексу законів про працю - робота осіб яким встановлено інвалідність у нічний час, а також залучення інвалідів до надурочних робіт допускається лише за їх згодою (за умов, що це не суперечить медичним рекомендаціям ).
особи яким встановлено інвалідність І і ІІ груп мають право на додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів, інваліди ІІІ групи — до 30 календарних днів (ст. 25 Закону України «Про відпустки);
на вимогу працівника-інваліда роботодавець зобов’язаний згідно програми реабілітації, встановити працівнику неповний робочий день чи неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 Кодексу законів про працю).
згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки» - особам яким встановлено інвалідність І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів . повної тривалості у зручний для працівника час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи.