Літо – час, коли в багатьох куточках України одна за одною трапляються масштабні пожежі, до цього додається ще й проблема перекидання осередків займання на торфовища. Головною проблемою таких пожеж є те, що загасити тліючі торф’яники за короткий час майже неможливо. Більше того, у деяких місцях шар торфу сягає 3-6 метрів, тому, навіть коли вже здається, що пожежа згасла, через деякий час тліти починає знов. Як відомо, ґрунтові торф’яні пожежі провокують розвиток низової лісової пожежі. Це означає, що вогонь заглиблюється у шар торфу біля стовбурів дерев, корені дерев падають і утворюють завали. Горіння ж відбувається без полум’я і повільно, по декілька метрів на добу, і відзначаються тим, що їх майже неможливо згасити. Такі пожежі небезпечні раптовими проривами вогню з під землі й тим, що їх край не завжди помітний. Визначити таку пожежу можна лише за характерним запахом гарі, місцями з-під землі також просочується дим, а сама земля гаряча. Температура в товщі торфу, охопленого пожежею, більше тисячі градусів. Це створює проблеми з гасінням – вода, яка потрапляє на територію горіння, випаровується перш, ніж досягає вогнища. Крім того, торф вигоряє зсередини, утворюючи порожнини, в які можна провалитися й згоріти. Що, в свою чергу, також створює додаткові проблеми для рятувальних служб.
Втім, дуже часто пожежі відбуваються саме від необережного поводження з вогнем людей. Більше того, у спекотну літню пору можливість самозапалювання тільки зростає. Цьому дуже сприяє людський фактор (недопалки, багаття в лісі тощо), а також природні фактори на кшталт грози з блискавками. Однією з головних проблем горіння торфу є той факт, що у багатьох випадках такі пожежі не помітні на ранніх стадіях. Тобто, застерегти торф’яні пожежі тим важче через специфіку подібних стихійних явищ. Як правило, це низинне розповсюдження полум’я, яке здатне серйозно розповсюджуватися завдяки навіть найменшим поривам вітру і яке практично не можливо розпізнати навіть за допомогою сучасних засобів чи повітряної розвідки. Крім того серйозні проблеми під час тушіння подібних пожеж завдає той факт, що торф’яники здатні горіти навіть під час суттєвих опадів. Осередки вогню можуть знаходитися на глибині в кількох метрів. Загалом, ліквідацію торф'яних пожеж найчастіше ускладнюють важкодосяжність районів гасіння і віддаленість їх від джерел водопостачання, нераціональність, а, часом, і неможливість залучення автотранспорту для доставки води. У той же час для здійснення протипожежних заходів потреба в ній може досягати декількох тисяч тонн на добу. Одним з найбільш дієвих засобів попередження торф’яних пожеж залишається «фізичне обмеження розповсюдження вогню завдяки викопаним ровам і широким канавам уздовж лісів». Ще однією можливістю убезпечитися від стихії може бути заводнення осушених торф’яників. У свою чергу, рятувальники вважають найдієвішим способом гасіння - обкопування території огороджувальними канавами. Їх копають до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. Пожежа гаситься шляхом перекопування палаючого торфу і заливання його великою кількістю води.
