У музейній кімнаті бібліотеки – філії с. Уличне започатковано проект «Музеєзнавчі зустрічі з відомими людьми » (науковцями, письменниками, політиками, ін.), який має за мету привернути увагу суспільства до ролі особистості в історичному і культурному розвитку краю.
Не часто випадає шанс особисто познайомитись з такою людиною, як Ярема Гарабач.
Пан Ярема подорожує багато подорожує, тому радо відгукнувся на запрошення. В Уличному гість відвідав могилу своїх батьків (куми та соратники С. Бандери) на місцевому кладовищі. Відбулася надзвичайно цікава зустріч та відверта розмова про Степана Бандеру, який є хресним батьком Яреми Гарабача.
Розмова супроводжувалась демонстрацією ексклюзивних, досі не відомих фактів та фотографій з приватного архіву Гарабачів, які ніде не публікувалися.
Було домовлено про співпрацю в реалізації низки цікавих проектів.
Довідково:
Ярема Гарабач (1948, Мюнхен) - художник-скульптор. Після студій у Римі та Мюнхені виконував роботи в Африці та Франції, а крім цього багато подорожував. Таким чином і потрапив до США, де працював 35 років. В «Голосі Америки» виконував функцію продюсера-режисера та був автором-ведучим музичної програми жанрів блюз і рок. Крім цього, виконував функції «веб-майстра» та «веб-дизайнера» в українському відділі «Голосу Америки».
Його мати Марія Гарабач, була послідовницею Провідника ОУН Степана Бандери. Народилася вона 1912 року у селі Ворвулинцях Заліщицького району Тернопільської області і була однією з сімох дітей Теодора Мицька та Антоніни з дому українських шляхтичів Романовських герба Сас. Інтелігентне походження і виховання сприяли формуванню в старанної, допитливої дівчини щирого християнського і патріотичного світогляду, високої відповідальності за долю поневоленої нації, незламної волі до здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Головною засадою всього її нівроку довгого і насиченого життя були три ідеали – Бог, Україна, свобода.
У 1933р. дівчина переїхала до Львова. Посилені репресії польської окупаційної влади не обминули і її. Майже два роки Марію тримали за ґратами, і разом з 14-ма іншими членами вона опинилась на лаві підсудних за участь у підпільній ОУН. У 1937р. львівський суд засудив дівчину до двох років тюремного ув’язнення, позбавлення громадянських прав із забороною студіювати у вищих навчальних закладах, а також протягом 10 років перебувати в 30-кілометровій зоні польсько-совєтського кордону. Відбувши ув’язнення, вона повернулася до Львова і працювала в українському підприємстві «Суспільний промисл». У 1939р. на початку комуно-російської окупації Західної України підпільниця ледве уникнула арешту НКВД і перейшла на нелегальне становище.
Після нападу Німеччини на СССР, проголошення за ініціативою ОУН(Б) у Львові 30 червня 1941р. Акта про відновлення Української державності, відтак жорстоких гітлерівських репресій стосовно сподвижників Степана Бандери, його братів і тисяч інших оунівців вона переховувала в себе вдома у Львові урядуючого Провідника ОУН (Б) Миколу Лебедя. В роки Другої світової війни Марія (підпільний псевдонім – Оленка) працювала зв’язковою Центрального зв’язку ОУН. Згодом її зарахували до групи, яка отримала завдання Проводу відійти на Захід.
Навесні 1945 року група опинилась у гірському австрійському селі Шваці. Звідти Марію скерували до м. Інсбрука (Австрія), куди також переїхала дружина Степана Бандери Ярослава Опарівська з маленькою донькою Наталею. В Інсбруку Марія разом із М. Прокопом упорядковували архів Організації, передруковували підпільну літературу, подавали пресові повідомлення про боротьбу ОУН-УПА за волю України. Протягом 1945-1948рр. працювала в апараті Степана Бандери, допомагаючи готувати до друку його ідеологічні та публіцистичні статті.
У березні 1946 року Марія Мицько поселилась у м. Мюнхені і того ж року вийшла заміж за майбутнього священика Євгена Гарабача родом зі с. Уличного на Дрогобиччині. Працювала у видавництві «Сучасність», на радіостанції «Свобода», брала активну участь у суспільно-громадському та культурно-мистецькому житті української діаспори. У 1950рр. вона очолювала відділ, входила до Головної управи Організації Українських Жінок (ОУЖ) у Мюнхені, Товариства за Патріархальний Устрій Українського Християнського Руху, Товариства «Рідна школа», головувала в Світському Апостольстві Жінок у Німеччині (САЖН).
Три чверті ХХ ст. ця невтомна і діяльна патріотка віддала справі здобуття незалежності України. В такому ж дусі виховали разом з чоловіком-священиком трьох синів, які продовжили справу батьків.
Останнім бажанням Марії Гарабач (померла 2 лютого 2012 р.) було поховати її біля чоловіка о. Євгена Гарабача у гробівці на цвинтарі с. Уличне на Дрогобиччині.